![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png)
Влітку 1989 року я подорожував тоді ще єдиною і соціалістичною Югославією. Держава повільно і неухильно сповзала до розвалу, її жителі були ошелешені промовою тодішнього президента Сербії Слободана Мілошевича на церемонії святкування ювілею знаменитого бою на Косовому полі. Політик, який закінчить свої дні у в’язниці для воєнних злочинців у Гаазі, пообіцяв тоді, що «всі серби будуть жити в одній державі» – і це відкрило дорогу до кровопролитної війни.
Але у мене було і особисте враження, пов’язане з Мілошевичем. Під час поїздки до столиці Косова Приштини я відвідав старовинний православний монастир Грачаніца – один із найвідоміших у цих місцях. І там в іконній крамниці, поруч із зображеннями святих побачив зображення президента Сербії в розкішному окладі. Саме тоді я зрозумів, що ситуація є набагато серйознішою, ніж могло здатися гостю, та й жителю цієї все ще дуже спокійної і мирної країни. Що деградація суспільства досягла самого дна і війни не уникнути. (джерело)
Але у мене було і особисте враження, пов’язане з Мілошевичем. Під час поїздки до столиці Косова Приштини я відвідав старовинний православний монастир Грачаніца – один із найвідоміших у цих місцях. І там в іконній крамниці, поруч із зображеннями святих побачив зображення президента Сербії в розкішному окладі. Саме тоді я зрозумів, що ситуація є набагато серйознішою, ніж могло здатися гостю, та й жителю цієї все ще дуже спокійної і мирної країни. Що деградація суспільства досягла самого дна і війни не уникнути. (джерело)