Сармати та праслов'яни

«Віднести певкінів, венедів і феннів до германців чи до сарматів, по правді, не знаю, хоча певкіни, яких деякі називають бастарнами, промовою, способом життя, осілістю і житлами повторюють германців. Неохайність у всіх, ледарство і відсталість серед знаті. Через змішані шлюби їхній вигляд стає все безобразніше, і вони набувають рис сарматів. Венеди перейняли багато з їхніх звичаїв, бо заради грабунку нишпорять по лісах і горах, які тільки існують між певкінами та феннами. Однак їх швидше можна зарахувати до германців, бо вони споруджують собі будинки, носять щити і пересуваються пішими, і до того ж з великою швидкістю; все це відмежовує їх від сарматів, які проводять все життя у повозі й на коні».

Тобто Тацит вагається, куди віднести венедів – до германців чи до сарматів. Він робить вибір на користь перших, але лише тому, що вони осідлі й піші. Значить, у всьому іншому, в тому числі й зовні, венедів було не відрізнити від сарматів. А сармати, як ми знаємо, носили широкі шаровари. (джерело)

Цікаво, що Тацит поділяє їх не за мовою, а за поведінкою та побутом.

Невиліковні

Та ледви минуло кілька літ, а Білорусини стали жалуватися, що "замість ліпшого попали в ще гіршу неволю", місто одно за другим стало "зраджувати" Москалів, а Могилів зладив в 1661. р. московській залозі другу Сицилійську вечірню, перерізавши до 7000 салдатів.

Причини сеї наглої переміни настрою серед українського і білоруського населення загально відомі. Всі акти і приватні письма з того часу переповнені жалобами на брутальність, нахабство і насильства московських воєводів і їхніх підручних орґанів. Се не були прояви яких-то льокальних або індивідуальних надужить, се були признаки системи, що випливала зі своєрідної психіки московського народу, зі своєрідного характеру московської держави. Як польські політики не могли виеманципуватися від насаджування на Україні шляхотської республики, так само московські стали прикладати до України мірку московського деспотизму, боярської монархії і православно-обрядової нетерпимости. Закостеніла Москва не могла уявити собі иншого життя крім свого московського. Москалі ніколи не були в силі, не кажемо вже зрозуміти місцеві політичні і культурні інтереси прилучених до своєї держави народів, але хоч би просто зжитися з ними в буденнім життю. До якого комізму доходила московська нетерпимість навіть супроти внішніх часто формальних признак окремішности, показує маніфест, з котрим цар Олексій Михайлович обернувся до населення України і Білоруси, всипаючи в ті области 1654. р.; цар між иншим візвав населення, щоби для зазначення відорвання від Польщі постригло хохли (чуби).

джерело

Ален Делон

Про Зеленського. Так, явно не Ален Делон.

Watch on YouTube